Мистецтво кохати. Дослідження природи кохання. Еріх Фромм

Будь-яка теорія кохання має починатися з теорії людини, існування. Хоча ми виявляємо кохання , вірніше еквівалент кохання, вже у тварин, їх прихильності є, в основному, частиною їхньої інстинктивної природи; в людини діють лише залишки цих інстинктів.

Що справді суттєво в існуванні людини так це те, що вона вийшла з тваринного царства, зі сфери інстинктивної адаптації, переступила межі природи.

І все ж одного разу відірвавшись від неї, він не може повернутися до неї; Якось він був вигнаний з раю стану первісної єдності з природою і ангел з вогненним мечем перегородить йому шлях, якби він захотів повернутися.

Людина може йти тільки вперед, розвивати свій розум, знаходячи нову гармонію, людську гармонію замість долюдської, яка безповоротно втрачена. Коли людина народиться як весь людський рід, так і окремий індивідуум, він виявляється перенесеним із ситуації, яка була певною.

Як певні інстинкти, у ситуацію, яка невизначена, неясна, відкрита. Ясність існує тільки щодо минулого, а щодо майбутнього ясно тільки, що колись нехай настане смерть.

Людина обдарована розумом, вона є усвідомлює себе життя, вона усвідомлює себе, свого ближнього, своє минуле і можливості свого майбутнього.

Це усвідомлення себе, як окремої істоти, усвідомлення стислості власного життя, того, що не по своїй волі народжений і всупереч своїй волі помре, що він може померти раніше, ніж ті, кого він любить, або вони раніше за нього, і усвідомлення власної самотності і відокремленості, власної безпорадності перед силами природи та суспільства все це робить його відчужене, роз'єднане з іншими існування нестерпною в'язницею. Він став би божевільним, якби не міг звільнитися з цієї в'язниці, покинути її, об'єднавшись у тій чи іншій формі з людьми, з навколишнім світом.